Варшавський договір 1920 року: як зрада союзника змінила долю України

21 квітня 1920 року у Варшаві було підписано політичну та військову конвенції між Українською Народною Республікою та Польщею. Угода передбачала визнання Польщею незалежності УНР та військову підтримку в обмін на контроль над Галичиною і Волинню. Військова конвенція, яка трималася в таємниці, встановлювала загальне керівництво польської армії над операціями та обмежувала чисельність українських військ.

Проте вже за рік Варшава змінила курс. 18 березня 1921 року Польща підписала Ризький договір з більшовицькою Росією та маріонетковою УСРР. Цей документ фактично ліквідував УНР: Польща офіційно визнала радянську Україну, зобов'язалася закрити установи УНР та роззброїти її армію. Понад 20 тисяч українських вояків опинилися в таборах для інтернованих у Каліші та Щипйорно.

Рішення Варшави мало довгострокові наслідки. Анексія Західної України призвела до багаторічної внутрішньої напруги: польська політика дискримінації та пацифікація 1930 року радикалізували український рух, що вилився у підпільну боротьбу УВО та ОУН. Водночас зникнення буферної держави між Польщею та Росією зробило зіткнення неминучим — у 1939 році СРСР напав на Польщу зі сходу, використавши кордон, встановлений Ризьким миром.

Для України ці події стали національною катастрофою: державність була втрачена до 1991 року. Сучасні дискусії про історичні образи між Києвом і Варшавою варто розглядати в контексті цих подій. Адже саме порушення Варшавського договору 1920 року заклало підґрунтя для багатьох конфліктів, які резонують і сьогодні.