Замість Торонто — на фронт: історія бойового медика з Миколаївщини

Ігор, уродженець Миколаївщини, понад 15 років будував життя за океаном. У Канаді він мав стабільну роботу та облаштований побут, але родина — батьки, діти й онуки — залишалася в Україні.

У лютому 2022-го чоловік приїхав додому в гості. На руках уже був зворотний квиток до Торонто, але скористатися ним він не зміг. Коли російські війська підходили до Миколаївщини, Ігор вирішив залишитися.

«Ну як би я міг кинути своїх батьків і рідних, коли росіяни наступали вже й на Миколаївщині?» — згадує військовий.

Маючи медичну освіту, чоловік без вагань звернувся до військкомату. Сьогодні він — бойовий медик підрозділу 160-ї окремої зенітної ракетної Одеської бригади. Його шлях починався з оборони Миколаївської області, а далі були найгарячіші ділянки фронту: Донеччина, Харківщина, Сумщина та Курщина. За цими напрямками — сотні врятованих побратимів, яким він надавав допомогу за лічені секунди.

Головне правило Ігоря під час евакуації — повністю вимкнути емоції.

«Для успішної роботи медика емоції тільки заважають. Потрібно діяти швидко, спокійно й ні на що не відволікатися. Робиш усе на автоматі, як повсякденну роботу», — розповідає він.

Півтора року тому допомога знадобилася самому медику: після влучання ворожого КАБу будівлю склало, і чоловіка завалило уламками. З-під руїн його витягнув бойовий побратим. Після місяців лікування та реабілітації Ігор знову повернувся у стрій.

Найбільшим стимулом для воїна залишається родина. Донька з онуками мешкає в Україні та пишається дідусем-захисником.

«Якщо я за щось узявся, то йтиму до кінця. Мабуть, такий у мене характер. Не можу кинути побратимів та нашу спільну справу», — наголошує Ігор.

Історія медика 160-ї бригади — приклад того, що справжній дім там, де родина, а захист рідної землі — свідомий вибір серця.