Чому радянська влада залишила пам'ятник Міцкевичу у Львові

Після Другої світової війни радянська влада активно змінювала вигляд Львова, позбавляючись символів його довоєнного минулого. У вересні 1944 року в Любліні представники УРСР та Польського комітету національного визволення підписали угоду про обмін населенням. До кінця 1946 року із західних областей України до Польщі переселили близько 800 тисяч поляків, а приблизно пів мільйона українців депортували до СРСР.

У 1945 році до угоди додали протокол, який передбачав передачу Польщі львівських пам'ятників, що мали історичне та мистецьке значення. Серед зниклих монументів — «Світязянка» скульптора Тадеуша Блотніцького, встановлена у 1880 році на площі Галицькій. Також зник пам'ятник графу Аґенору Ґолуховському роботи Ципріана Ґодебського, вартість якого перевищувала 130 тисяч австро-угорських крон. До Польщі вивезли пам'ятники Корнелю Уєйському, Александеру Фредру та Яну III Собєському — нині вони стоять у Щецині, Вроцлаві та Ґданську.

Архівні документи, описані дослідником Віктором Акуленком у праці «Україна і Польща: міжнародно-правові проблеми і перспективи повернення культурних цінностей (1944–2006 років)», свідчать: Микита Хрущов погодився передати Польщі національні пам'ятки, але запропонував залишити монумент Міцкевичу. Радянська сторона вважала, що письменник користується популярністю серед українців. Представник польського уряду подякував за цей жест.

Таким чином, пам'ятник Міцкевичу залишився у Львові і сьогодні є однією з візитівок міста. Для України цей випадок є прикладом того, як політичні рішення минулого впливають на збереження культурної спадщини.