Польща ризикує зірвати графік локалізації танків K2 через суперечки з Кореєю
Варшава планує з 2028 року збирати південнокорейські танки K2PL на своїй території, однак конфлікти між оборонними підприємствами двох країн можуть відтермінувати передачу технологій і налагодження виробництва.
Польща має намір до 2028 року розгорнути на власних потужностях випуск і обслуговування південнокорейських танків K2. Однак реалізація цих планів опинилася під загрозою через серйозні розбіжності між Польською групою озброєнь (PGZ) та компанією Hyundai Rotem, які офіційно не афішуються.
Зараз на озброєнні польської армії перебуває понад 200 танків K2. Перші 180 машин Варшава отримала за контрактом 2022 року. У серпні 2025-го сторони підписали ще одну угоду на постачання 180 танків у 2026–2030 роках: 116 одиниць у версії K2GF надійдуть у 2026–2027 роках, а 64 — у модифікації K2PL у 2028–2030 роках. При цьому 61 танк K2PL планують збирати на підприємстві Bumar-Łabędy вже в Польщі.
Другий контракт принципово відрізняється від першого: Варшава прагне не просто отримати готову техніку, а й опанувати технології та виробничі компетенції. У грудні 2025 року Агентство озброєнь Польщі уклало з Hyundai Rotem ліцензійну угоду про передачу технологій для технічного обслуговування, ремонту та капітального відновлення танків K2GF і K2PL. Того ж дня підписали субліцензійну угоду з Bumar-Łabędy.
Постачання готових танків із Південної Кореї відбувається без значних затримок — наприкінці серпня Польща отримала чергові 28 машин. Проблеми виникають саме на етапі локалізації виробництва. PGZ запевняє, що передача технологій іде за графіком, однак реальна ситуація складніша.
Одне з ключових спірних питань — організація ремонту танкових двигунів. Корейська сторона наполягає на розміщенні відповідних технологій у Bumar-Łabędy, тоді як Польща розглядає для цього Військові автомобільні заводи (WZMot) у Познані. Конфлікт загострюється через попередні непорозуміння: WZMot раніше не допускав представників Hyundai Rotem на завод і не надавав даних про інвестиції в інфраструктуру. Це стало наслідком розпаду консорціуму, до якого входили PGZ, WZMot та Hyundai Rotem.
Є й фінансові суперечки. Польська сторона вважає, що вартість навчання персоналу в окремих випадках значно завищена, через що деякі субпідрядники можуть відмовитися від участі в проєкті. Крім того, Варшава називає вимоги Сеула щодо захисту технологій надто загальними, а частина технічної документації досі доступна лише корейською мовою.
Експерти припускають, що суперечки можна врегулювати, але дотримання початкового графіка під питанням. Саме етап локалізації, який має стартувати 2028 року в Bumar-Łabędy, може зазнати затримок. Рамкова угода передбачає закупівлю 1000 танків, однак наразі укладено контракти лише на 360 машин.
Для України ця ситуація важлива з огляду на те, що Польща є ключовим логістичним хабом і одним із найактивніших оборонних партнерів Києва. Затримки в модернізації польської армії можуть вплинути на її спроможність підтримувати регіональну безпеку. Країна витрачає на оборону 4–5% ВВП щорічно та планує подвоїти чисельність армії до 300 тисяч осіб, що зробить її найбільшими збройними силами в Європі після України та Росії.
