Польща і Україна: від солідарності до кризи у відносинах

Спершу поляки масово відкривали домівки для українських біженців, а Варшава активно лобіювала інтереси Києва на Заході. Проте цей період безпрецедентної солідарності завершився. За даними польського інституту CBOS, оприлюдненими минулого місяця, 52% поляків виступають проти прийому нових біженців з України.

Напругу посилює політика пам'яті. Президент України Володимир Зеленський назвав військовий підрозділ на честь Української повстанської армії, яку у Польщі вважають причетною до трагічних подій 1943 року. У відповідь президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди для іноземців. Обидва кроки мали демонстративний характер і фактично заморозили двосторонні відносини.

У польських соцмережах активізувалася російська дезінформація, яка поширює наративи про українців як «утриманців соціальної допомоги». Це підживлює побутове насильство: 26 липня у Вроцлаві невідомі напали на молоду українську пару біля продуктового магазину, вигукуючи «ідіть на війну». Повідомлення про словесні образи чи фізичні напади на українців у польських містах з'являються майже щ щодня.

Причину розчарування аналітики вбачають не лише в особистих конфліктах лідерів чи історичних суперечках. Проблема в тому, що жодна зі сторін не намагалася зрозуміти іншу поза контекстом війни. Українські біженці, щойно з'явилася можливість, почали виїжджати з помешкань приймаючих родин, орендувати чи купувати власне житло, відкривати бізнес і формувати повноцінну громаду. Для майже моноетнічної Польщі така трансформація виявилася складною для сприйняття.

Змінилася і сама Україна: з пасивного отримувача західної допомоги вона перетворилася на експортера військових технологій. Українські лідери звикли до прямих переговорів із керівництвом США та Західної Європи, тож посередництво Варшави їм більше не потрібне. Коаліційний уряд Дональда Туска критикують за те, що він не підготував польське суспільство до сприйняття українців як повноправної частини спільноти та підтримував ілюзію вирішальної ролі Варшави у європейському майбутньому Києва.

Попри кризу, українці стали важливою частиною польського ринку праці. У 2026 році вони становитимуть близько двох третин усіх працюючих мігрантів у країні. Рівень зайнятості українців зріс із 69% у 2022 році до майже 83% у 2026-му, а 11% працюють на себе або займаються підприємництвом. У 2025 році українці зареєстрували близько 33 тисяч нових підприємств — 10% усіх нових бізнесів у Польщі.

Найближчими роками Україна дедалі тісніше інтегруватиметься в європейську економіку, а її компанії стануть конкурентами не лише для польського, а й для французького та німецького бізнесу. Український голос у Брюсселі, Парижі та Берліні звучатиме вже не як прохання про допомогу, а як вимога рівноправного місця за столом переговорів.