Патрушев пригрозив Польщі «за два-три дні», але реальний ризик — не в цьому

Помічник російського диктатора Володимира Путіна Микола Патрушев відреагував на слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про військові спроможності країн. У відповідь він заявив, що РФ нібито готова задіяти проти Польщі «весь арсенал» сил і засобів, і що в такому разі «польська державність припинить своє існування за два-три дні».

Якщо розглядати це як реальний сценарій, а не як пропагандистський вкид, то варто розділити два варіанти: повне захоплення країни та обмежене вторгнення. Перший — за зразком 1939 року, але без українського мобілізаційного резерву. Другий — точкові військові операції під конкретні завдання.

Щодо повного захоплення: Польща має одну з найбоєздатніших армій НАТО, і будувалася вона пріоритетно за європейські гроші саме під стримування удару з боку РФ та Білорусі. Відповідно й фінансувалася, і насичувалася зброєю. Для повномасштабного вторгнення Росії довелося б перекинути сотні тисяч військових — це непросто проти такого противника.

Порівняння з Україною тут не працює. Коли в нас вривалося угруповання з кількох напрямків чисельністю під 200 тисяч, найкращі партнери давали гранатомети для партизанської війни. З Польщею такого не буде: країна НАТО, велика авіація, суттєвіша підтримка інших держав. Якщо за повномасштабного нападу поляки зможуть зупинити противника — навіть ціною великих людських і територіальних втрат — і адаптуватися, вони вистоять. Це особиста оцінка, але вона спирається на очевидну різницю в ресурсах.

Значно реалістичнішим виглядає другий варіант — обмежене вторгнення з активним використанням гібридних методів. Ймовірна ціль — порти Балтійського моря, які Польща в такому разі втратить.

Логіка тут економічна. Китаю потрібен торговий шлях до Європи, а контроль над балтійськими портами — важлива складова амбітного проєкту «Один пояс, один шлях». Росія ж дедалі більше залежить від інтеграції в китайську економіку і поступово деградує. Але бути «шісткою» вона не хоче — хоче бути партнером. Контроль над цією територією дав би їй «карти на руках» у розмові з Пекіном. Тож питання стоїть не «чи зробить вона це», а «коли».

Технічно швидке захоплення обмеженої території виглядає цілком здійсненним: завести флот і морські дрони «Рубікон» у Балтійське море, бити «Шахедами» та ракетами по тилах Польщі й інших країн Балтії, спричиняти руйнування й загибель мирних жителів, блокувати торговий трафік для цієї частини світу — і виставляти свої умови перемир'я. Більше не захоплять, але більше й не потрібно: достатньо дотиснути країни до згоди на перемир'я зі спільним контролем Балтії на російських умовах.

Після цього ЄС опиниться у стратегічному програші. Далі — «захист російськомовних» у країнах Балтії та Польщі, вимоги щодо нових російських військових баз у Балтії та багато іншого, на чому можна будувати політику на роки вперед і продавати власним громадянам як велику стратегічну перемогу.

Слабке місце Польщі — не озброєння, а відсутність бойового досвіду. Як поведеться така армія в реальних боях, не знають навіть самі поляки. Чи буде там системний опір — теж відкрите питання. В Україні на момент повномасштабного вторгнення були сотні тисяч людей, які пройшли АТО, потужний волонтерський рух та інша підтримка фронту. Цей досвідчений контингент зупинив російську навалу 2022 року, дав змогу перебудувати армію під сучасні вимоги й утримувати її вже п'ятий рік. У Польщі такого контингенту немає.

Додається й інституційна проблема. Коли галузь добре фінансують, там швидко з'являється каста. У Польщі така каста військових сидить біля європейського фінансування й освоює гроші на оборонку. Командування там не надто сучасне — приблизно такі самі «совочки», як в Україні до 2014 року, тільки в натівських мундирах. Це помітно на демонстраціях дронових технологій: люди не розуміють суті, але впевнено тримають вигляд. Вважається нормою — постріляли, політали, до всього готові. Насправді це не так.

Тому ключове питання до Польщі звучить так: скільки тисяч умотивованих людей готові стати й загинути в перші дні, а не виїхати до Німеччини? З досвіду спілкування з поляками, про це вони воліють не думати.

Досвід — критична проблема польської армії, і його можна було б отримати від України. Але на заваді дві причини: занадто консервативний генералітет, який не знає, як це правильно організувати, та антиукраїнські настрої в країні, підняті не без участі російських спецслужб. У результаті єдину країну, здатну суттєво вплинути на адаптацію польської армії до сучасних бойових дій, викреслили за допомогою пропаганди.

Висновок подвійний. Заяви Москви гіперболізовані — це пропаганда, і захопити всю Польщу РФ не зможе. Заяви Польщі теж гіперболізовані, але вона і повинна так відповідати. Справжня реальність жорсткіша: у Росії є обґрунтування для успішної обмеженої операції проти Польщі та країн Балтії. І саме цей сценарій, а не гучні погрози, має фундаментальний вплив на безпеку України та всієї Східної Європи.